ЗВЕРНЕННННЯ

Блін, вибачте, задовбався я з цим Інтернетом.  По-моєму, я вже опублікував цей текст, що буде нижче, якимось іншим способом. Коротше, самі винні. З мене такий юзер – самі бачите. Але я всіх-превсіх вітаю з усіма зимовими святами. Для цього я створив

НОВОРІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ 

Народе мій, задовбаний, забитий,
Мов доктор Паркінсон на роздорожжу!
Я все ж тебе продовжую любити.
Тож зараз щось як бовкну, як зморожу!..

Буває, звечора душа – бездонна діжка.
Ми долю, мов козу по п’яні водим,
А вранці ледь підводимося з ліжка,
І підсумки безрадісні підводим. 

Так й рік старий сумні залишить віхи,
Не радує ніщо нас, і не бавить.
У світі нам не залишилось втіхи –
Південна Африка, і та накрилась навіть. 

Тож ми з пустими картами банкуєм,
Не хтось один, цілісінька країна.
Ще правда, є попереду Ванкувер,
Та хто в нас вміє плигати з трампліна?     

В політиці ж тим більше все давно
З’ясовано, і висновки незмінні.
Там кожне чмо вважає, що воно
(І лиш воно!) потрібне цій країні. 

Тому нам ані біло, ані чорно,
Нам ані плохо, ані харашо –
Якщо ми вибираємо з нічого,
То й виберем собі якесь ніщо. 

Та поки-що переведімо подих
І додивімось новорічний сон:
Три доктори-волхви стоять при вході:
Альцгеймер, Даун й той же Паркінсон. 

Хоч за плечима в них важка дорога
І пил тії дороги на плечах,
Не безнадія навіть – безнадьога
Так сумно в їхніх світиться очах. 

Вела їх зірка, та умить погасла,
Забилося небесне решето.
Хоч очі і вдивляються у ясла,
Але у яслах – невідомо хто. 

Пізнати й роздивитися не можна,
Хоч як ти головою не крути:
Чи тигр з косою, чи свиня грипозна,
Чи бик донецький, для своїх крутий? 

Та хто б там не лежав, воно по суті,
Як вище говорилось, повне чмо,
Тому волхви йому і принесуть
Пакуночок смачного ГМО. 

А також – замість ладану і смирни –
Із димедрольчиком валокордін,  
Щоб рік був хоч би лагідним й сумирним,
Бо вдалим вже навряд чи буде він. 

Та з певністю не буде він і гіршим.
Він просто стане з попереднім в ряд.
Говориться ж: «Хай гірше, аби інше» –
Сумна народна мудрість після втрат. 

Наш номер ще не випав! Кінь не вибіг!
Бо на Майдані й він, і ти, і я
Тому п’ять років, як зробили вибір.
І помогло воно? Щось не дуже… 

Отож пора нам сон цей перервати
(Не гоже спати в новорічний час!)
І одне одному почати дарувати
Те добре, що є в кожному із нас. 

Самі ми бути вміємо щасливі,
Хай подиха держави динозавр!
Ми можемо сказати «Да пашлі ви!»
Усім, і тому, хто це нам сказав. 

Засмикані нещадною добою,
Ховатись все ж не будемо в кущі,
А просто поділімося любов’ю,
Яка живе у кожного в душі. 

Жорстке життя заламує і трощить,
Та думаю, нікому не облом
Ділитися останнім, найдорожчим,
В душі найглибше схованим добром. 

І як колись життя присмалить п’яти
В далекім чи близькому майбутті –
Згадаємо 2009-й,
Як не найгірший в нашому житті. 

Ще мусим пережити певні дати.
(Це розуміє він, і я, і ти) –
Кінця часів в 12-м діждати,
А перед тим ще Євро провести! 

Життя відділить зерна і полову.
Є час на релакс, є – на боротьбу!
І в результаті все в нас буде кльово,
Не був би я Підскарбій «Бу-Ба-Бу»!